Результати аналізу еколого-правових інструментів із забезпечення ефективного ведення мисливського господарства в агроландшафтах України засвідчили їхню недосконалість. Дослідженнями зокрема встановлено, нині це унеможливлює сталий розвиток вітчизняного мисливства в умовах ринкової економіки та вимагає від профільних органів державної влади своєчасного і належного нормотворчого реагування на виклики сучасності у базових законах та підзаконних регуляторних актах, що забезпечують функціонування галузі. З’ясовано, сьогоденні орні землі рівнинних регіонів України упродовж більшої частини року набувають спустошливого вигляду з тотальним домінуванням зябів (у середньому понад 69, 8% площ), розбавлених поодинокими вкрапленнями озимих та малоцінних, у трофічному сенсі, стерень пізно зібраних високостеблових культур (98 %), в основному кукурудзи на зерно. і суспільних ініціатив спрямованих на відновлення екологічної стійкості Відтак, чи не єдиним з теоретично можливих правових інструментів поліпшення екологічної ємності сільськогосподарських угідь, на нашу думку, залишається законодавчо врегульоване відведення частини площ (до 3-5%) приватних паїв під напівприродні буферні зони (захисно-кормові ділянки) поліфункціонального призначення. У зв'язку з загрозливою розораністю території України, дана пропозиція досить гармонійно поєднується з цілою низкою законодавчих та рекреаційної привабливості вітчизняних агроландшафтів
мисливське господарство, агроландшафти, управління, нормативні акти, еколого-правові аспекти