Глобальні кліматичні зміни та зміщення агрокліматичних зон в Україні зумовлюють необхідність перегляду традиційних елементів технології вирощування овочевих культур для забезпечення стабільної продовольчої безпеки. Метою дослідження було оцінити адаптивний потенціал сортів дайкону залежно від термінів сівби для формування сталої врожайності в умовах сучасних агрокліматичних трансформацій. Дисперсійний аналіз (Type III SS) показав, що 92,5 % варіації врожайності зумовлено досліджуваними факторами. Найбільший вплив мав термін сівби (62,6 %, p < 0,001), що суттєво перевищував вплив сорту (15,4 %, p < 0,001), тоді як вплив року був незначним (4,1 %, p < 0,001). Серед взаємодій статистично значущою виявилася лише комбінація «термін сівби × рік» (7,5 %, p < 0,001). Усі сорти характеризувалися високою відносною стабільністю (Sgi 6,0-14,4 %). За результатами ANOVA та критерію Тьюкі (HSD) у більшості термінів сівби встановлено достовірні відмінності між сортами (p < 0,05). Сорт ‘Міновасі’ перевищував ‘Гулівер’ у II декаді липня – I декаді серпня (50,8-58,9 проти 47,4-54,6 т/га). Ранній термін (I декада липня) не забезпечив істотних відмінностей між генотипами. Високою пластичністю характеризувалися всі сорти, за винятком ‘Гулівер’ у ранній термін (bi = -0,39). Для ‘Міновасі’ у I декаді серпня відмічено знижену пластичність (bi = 0,89). Найбільшу чутливість до умов середовища зафіксовано для II декади липня (bi = 1,43-2,20). Найвищі показники селекційної цінності отримано за сівби у I декаді серпня (34,8-40,9), що поєднувалося з високою врожайністю (51,0-56,4 т/га) та стабільністю (2,9-3,1). Отримані результати обґрунтовують доцільність використання сорту ‘Міновасі’ та оптимізації термінів сівби (кінець липня – початок серпня) як ефективного агротехнологічного інструменту підвищення продуктивності й стабільності вирощування дайкону в умовах кліматичних змін
екологічна пластичність; стабільність генотипу; врожайність коренеплодів; гідротермічний стрес; адаптивна здатність