Абрикос (Prunus armeniaca L.) має тонкі покривні тканини і ніжну соковиту м’якоть, що сприяє механічним пошкодженням і призводить до подальших втрат в післязбиральний період. Крім того, абрикос – клімактеричний плід, характеризується високою інтенсивністю дихання та метаболізму, і найбільшою чутливістю до етилену серед усіх кісточкових плодів, тому після збору врожаю процес дозрівання відбувається швидко, що призводить до обмеження терміну зберігання. Для гальмування метаболічних процесів застосовують зберігання в модифікованій атмосфері, проте у такий спосіб не завжди можна отримати необхідний результат та уникнути грибкових, гнильних та інших ознак псування. Тому сьогодні дослідження присвячені вивченню альтернативних методів і способів покращення збереження якості плодів абрикоса об’єктивно набувають актуальності. Мета досліджень – обґрунтування доцільності попередньої обробки плодів абрикоса хітозаном та визначення найбільш ефективної його концентрації для збереженості якісних показників. У дослідженні використано фізико-хімічні методи досліджень та методологічні основи процесів накопичення, систематизації, аналізу, узагальнення та синтезу даних. Для проведення досліджень використовували споживчо стиглі плоди абрикоса оброблені 1,0; 2,0; та 3,0 % розчинами низькомолекулярного хітозану. Дані показали, що масова частка сухих розчинних речовин наприкінці зберігання у контролі становила 7,0 %, що на 0,4–1,0 % менше порівняно із зразками, які були попередньо оброблені розчинами хітозану. Масова частка цукрів на двадцять п’яту добу зберігання коливалась у межах 5,9–7,0 %, що на 0,9–2,0 % більше від контролю, а втрати органічних кислот у кінці зберігання були меншими від контролю на 0,16–0,36 %. Отримані результати практично дають можливість подовжити якість, свіжість вигляду і товарну придатність плодів абрикоса, уникнути великих втрат зібраного урожаю за період зберігання плодів
тривалість зберігання, метаболічні процеси, суха речовина, цукри, органічні кислоти